Голодомор: немає правильних слів

'Голодомор:Я не пам'ятаю, коли вперше почула про Голодомор. Мені здається, що я завжди знала це слово. І, по-моєму, отаке вроджене знання є найстрашнішим у всій цій історії.

Я пішла до школи 1994 року. Пам'ятаю тексти з "Читанки" на якісь подібні теми. Не впевнена, що там Голодомор прямо називався Голодомором, але щось було. У віці молодшої школярки ті історії сприймалися на регістрі почуття провини. Ніби це я особисто не догледіла малих дітей, які померли чи то з голоду, чи то від несподіваного переїдання на дуже і дуже голодний шлунок. Ніби це я особисто не змогла врятувати сусідів.

Почуття провини регулярно повертається, коли я читаю про масові трагедії: я плачу через усе, що пов'язане з Голокостом, геноцидом вірмен і тутсі, через ГУЛАГ і концтабори, через переслідування усіх меншин у всі часи.

Інший спогад: тексти про Голодомор у школі завжди читалися дещо екзотично. Бо ті тексти були про село. А я досі до кінця не впевнена, чи знаю точно, як виглядають різні рослини, наприклад, лобода.

Сучасніша репліка на цю ж тему: біля будинку, де я живу, є риночок, де стоїть зеленар, у якого купую всю зелень. Якось він намагався разом із щавлем продати мені пучок лободи. На мою відмову сказав таке: "Що ви, це дуже смачно. Он у женщіни запитайте". Та "женщіна" була доволі похилого віку. Замість відповіді вона відвела очі. Глибина перспективи і ширина трактувань цієї короткої сцени мені розкрилася не одразу.

Шкільний спогад: я вже трохи старша. Однокласниця розказує, що її дідусь не може спокійно жити, якщо на кухні на столі не лежить ціла хлібина, обов'язково і тільки ціла.

Пам'ятаю всі хлібні забобони. Хліб не можна кидати, не можна його недоїдати – тільки шанобливо, тільки все до крихти. Сьогодні з почуттям провини вдається боротися: з хлібу, що лишився, я сушу корисні та практичні сухарі.

Спогад підлітковий: мені 13 років, і я перший раз у Франції, шкільний обмін. Одного разу з кимось із дорослих трапилося говорити про СРСР. Я дуже мало про це знала – той період історії вчать лише в старших класах... Не пам'ятаю змісту тієї розмови. Здається, мені було потрібно пояснити, що за часів СРСР в Україні була м'ясорубка, а не "житниця Європи". І я намагалася розказати про Розстріляне Відродження (про це теж чомусь ніби завжди знала) та про Голодомор.

Відсутність адекватного слова мене тоді вразила. Напевно, це був мій перший досвід неперекладності. Називати Голодомор геноцидом я тоді ще не вміла. Назвати його просто "famine artificielle" було замало і ні про що. Моя спроба говорити про Голодомор в результаті якось стухла. Ну бо що може сказати про історію 13-річний підліток? Можливо, я просто знала замало правильних слів – я ж говорила іноземною мовою. До речі, описана історія трапилася в такій ну дуже глибокій провінції – в регіоні Пуату-Шарант, про який зараз багато говорять.

В старшій школі художні тексти про Голодомор, які ми читали на уроках літератури, видалися взірцем несмаку. Тоді я захоплювалася європейським декадансом межі 19 і 20 століть.

Пам'ятаю доросліший епізод. Після Помаранчевої революції про Голодомор почали говорити більше. І коли при Ющенку вперше відзначали День пам'яті жертв Голодомору, моя добра подруга обурювалася, що говорять про померлих, замість того, щоб дбати про живих. І я, другокурсниця, намагалася щось доводити, але знову знала замало правильних слів. А потім подрузі подзвонила мама, вони довго про щось говорили. І моя подруга більше не обурювалася через День пам'яті.

Пам'ятаю, перекладала – писала французькі субтитри до одного з фільмів про Голодомор. Багато плакала. І через смуток, розчулення, і через все ту ж неможливість знайти слова. Перекласти "трудодень" і "колхоз", "закон про три колоски" і "пайок", "батьки з'їли дітей" та інші слова. Їх дуже легко перекладати по одному, але разом їх важко скласти в словосполучення та речення.

Іноді намагаюся крізь крихти сімейних історій уявити, як жили мої прадіди та прабаби в 1932 і 1933 роках, а також потому. Я розумію, що цього уявити собі неможливо. І тому неможливо добрати правильних слів.

А коли слів мало – треба діяти.

Діяти просто

24 листопада о 14-00 прийдіть на метро "Арсенальна", візьміть участь у вшануванні пам'яті жертв Голодомору.

Якщо ви не в Києві – 24 листопада о 16-00 просто запаліть на своєму підвіконні свічку. Нехай горить і нагадує.


Українська Правдавсе для dle
  • Автор: Rimlyanin
  • 24 ноября 2012
  • Посмотрели: 1 831
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.