Впродовж 1942-1943 років в середовищі українського визвольного руху сталися важливі кадрові зміни, що суттєво вплинули на його програму та методи боротьби.

До керма руху поступово приходило нове покоління революціонерів, яким було трохи більше двадцяти років. Серед не багатьох керівників, що залишилися на волі був Микола Лебедь, досвідчений конспіратор та революціонер, який після ув’язнення Бандери та Стецька став керівником підпілля.

Саме під його керівництвом проведено вкрай важливе та дуже важке переформатування організації до нових умов діяльності антинімецького підпілля. Цей процес проходив дуже важко, адже провідний актив організації, розгортаючи створення структур проголошеної 30 червня 1941 року держави, був деконспірований і через те значною мірою знищений гестапо.

Основу організації тепер становили молоді люди, більшість з яких не мала досвіду конспірації та підпільної діяльності польських часів.

Німці, яким не вдалося "бліцкригом" завершити війну на сході, потребували дедалі більше матеріального забезпечення для своїх вояків. Почався нещадний матеріальний визиск окупованих теренів, пацифікація цілих сіл, що не хотіли віддавати останнього, запровадження принципу заручників.

Особливо це помітно було на тій частині території України, що належала до Райхкомісаріату під керівництвом Еріха Коха. Саме він запроваджував тут нещадний окупаційний режим, на його совісті кров тисяч і тисяч українців. Та чомусь це не стало приводом для його засудження на Нюрнберзькому процесі. Кох помер у глибокій старості в польській в’язниці…

Отож ще у вересні 1941 керівництво ОУН прийняло рішення про перехід до антинімецького підпілля, головним вважалося...
  • Дата: 9 мая 2008
  • Автор: Rimlyanin
Полная статья »