Із кожним роком їх усе менше. Тих правдешніх бандерівців, які нюхали порох і знають, як воно — жити все життя із незаслуженим клеймом «бандита» і «зрадника». 398 волинян нині мають відношення до національно–визвольних змагань, хоча ще зовсім недавно братство вояків ОУН–УПА нараховувало 500 ветеранів. Із них тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях, може, кілька десятків. Ще трохи — і не матимемо в кого спитати: як воно було насправді у ті далекі 40–ві роки? Хтось з українців досі проклинає Бандеру й чекає не дочекається нового Сталіна в Україні. А хтось просто вклякає на коліна й щодня молиться за свій народ, за свою державу. Як мої герої...

Коли дізналася, що у княжому Володимирі–Волинському проживає чоловік, який був в УПА з перших днів її заснування і навіть брав участь у боях із німцями, — поспішила у відрядження. Тим більше що й привід є — 70–річчя УПА, яке відзначатимемо 14 жовтня, на Покрову.

І ось я — у маленькій двокімнатній «хрущовці» на околиці міста. На стінах — старі портрети Шевченка й Франка, Божа Мати, потьмяніла від років, і портрет красивого чоловіка.

— Цей мій старший брат Василь, на два роки старший за мене, — пояснює господар дому Петро Мартинюк, вловивши мій зацікавлений погляд. — Його замордувало гестапо в 43–му. Хтось iз селян здав німцям. Я й не знав тоді , що брата вже немає...
  • Дата: 14 октября 2012
  • Автор: Rimlyanin
Полная статья »