Поки в Україні говорять про кампанію щодо НАТО, Росія її давно веде

Дискусія, яка розгорнулася на УП з приводу інформаційної кампанії та доцільності самого руху України до НАТО, навела низку тез, штучність яких має бути чітко й назавжди з'ясована.

Так, зокрема, в одній із статей стверджується, що "ідеї щодо витрат грошей платників податків на пронатовські брошури та листівки, не витримують жодної критики. Якщо політики переконані у тому, що країні треба інтегруватися у НАТО — нехай про це говорять і аргументують, проте до чого тут кошти Держбюджету? Масоване "інформування" викличе тільки обурення та чергову хвилю спекуляцій з боку політичних опонентів та Москви".

Однак, вступ до НАТО – це не примха політиків. Вступ до НАТО визначений чинним законодавством України як стратегічний, базовий інтерес держави. А основною функцією держави як раз і є реалізація стратегічних інтересів, із залученням усіх наявних ресурсів країни, в тому числі й бюджетних. Варто відзначити, що саме державні органи відповідають за безпеку країни і громадян. Ця функція покладається не на політиків, не на "дядю Васю", а саме на державу, яка повинна мати всі необхідні для цього ресурси.

До того ж, Україні потрібно не боятися "хвилі спекуляцій" з боку Москви, а натомість, боятися того, що безпека держави та 46 з половиною мільйонів її громадян не буде гарантована належною мірою.

При цьому, слід відзначити, що Росія вже сьогодні витрачає на інформаційне перешкоджання вступові України в НАТО значно більше, ніж Україна на всю свою інформаційну політику. Російське керівництво витрачає гроші на антинатовську пропаганду в Україні, беручи їх з кишені своїх громадян, і ні в кого не питає про доцільність таких витрат, оскільки вважає, що надійна безпека України в межах НАТО є загрозою для російських інтересів.

За таких умов, коли іноземна держава веде на нашій території інформаційну політику, спрямовану проти найважливіших життєвих інтересів українського народу – його безпеки, для України було б вкрай безвідповідально не провадити власну політику.

Слід особливо відзначити, що таке питання, як безпека не є питанням референдумів. Росія почала і веде війну на Північному Кавказі, жодного разу не спитавши свого населення. Польща і Чехія планують розмістити на своїй території об'єкти американської ПРО, також не питаючи у населення. Німеччина, яка вимагає від України підтримки вступу до НАТО абсолютною більшістю населення, сама надіслала війська до Афганістану не спитавши свого народу, хоча понад 70% німців виступають проти цього.

Усе це логічно. Адже досі ще в жодній державі світу не вистачило божевілля її керівників провадити референдум щодо того, захищати свою країну і її інтереси, чи ні.

Навіть таке питання, як ратифікація Лісабонського договору про реформу Євросоюзу, яке мало стосується безпеки, в Європі після ірландського провалу буде тривати в парламентах, а не безпосередньо народами країн-членів.

Коли сьогодні супротивники вступу України до НАТО говорять, що вони підтримують вступ до ЄС, це ніщо інше, як облуда. Річ у тім, що вступ до ЄС Україні років десять точно не світить. А ці десять років без НАТО Україні ще треба прожити в умовах наростаючого агресивного тиску ззовні.

Україні підкидається ідея нейтралітету, "співпраці з НАТО без вступу". Однак, за умов кризової ситуації будуть діяти лише конкретні договори, і то в кращому випадку. Цілком очевидно, що в разі форс-мажорних обставин жодна держава не буде ризикувати своєю безпекою і заступатися за Україну, не маючи конкретних зобов'язань.

Водночас, становище України кардинально відрізняється від Швеції та інших нейтральних держав Європи. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною. Натомість, Україна є територіально великою і геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу.

Історія свідчить - українцям ніколи не давали жити на нашій надзвичайно багатій і стратегічно важливій землі. І так буде доти, доки в країни не буде достатнього рівня безпеки.

Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, цінність контролю над Україною для агресора може бути вартою війни. Швеція та інші держави у порівнянні з Україною – як той "невловимий Джо", який невловимий через те, що його ніхто не ловить.

До того ж, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції. У 1990-х роках було оприлюднено текст секретної угоди, укладеної зі США ще у 1949 році, відповідно до якої у випадку війни Швеція ставала на бік США і НАТО в обмін на документальні гарантії безпеки з боку США.

Тому ті, хто сьогодні розповідає про нейтралітет, мали б згадати якщо не патріотизм, то хоча б елементарний факт, що вони самі поки що живуть в Україні.

Що стосується самої інформаційної кампанії на підтримку інтеграції до НАТО, то вона цілком може бути успішною. Але для цього треба кілька умов.

По-перше, політика інформування має бути масованою.

Якщо сьогодні на ремонт Маріїнського палацу виділяється 420 мільйонів гривень, а на питання поінформованості населення про НАТО, від якого залежить безпека 46 з половиною мільйонів громадян, і яке викликає болючі конфузи нашої зовнішньої політики та докори потенційних союзників – 10, тоді виникає питання: а де ж у держави пріоритети?

Крім того, кампанія має бути ефективною у виконанні. А з державними органами України це надзвичайно складно. Торік Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України розробив програму проект державної програми інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції на 2008-2011 роки.

Майже річний розгляд цього проекту в Держкомтелерадіо призвів до того, що з проекту були вилучені найбільш дієві б забезпечували телеканали України безкоштовною ексклюзивною інформацією заходи, які могли реально вплинути на громадську думку. Деякі з них в результаті "важких позиційних боїв" Інституту вдалося вставити назад.

Однак, такі питання, як виготовлення і закупівля фільмів, виготовлення телероликів, створення кореспондентських пунктів у низці європейських країн НАТО, які з цих країн, організація концертів діячів культури тощо – загалом 17 типів заходів із 94 запропонованих Інститутом – так і не потрапили до фінального варіанту програми, натомість з'явилися 2 нових.

Більшість державних органів сьогодні нічого країні не дають, а тільки беруть, створюючи корупційний та неефективний фінансовий тиск на суспільство. У той же час політики не хочуть фінансувати життєві для країни питання, в тому числі пов'язані з її безпекою. Що тут казати, якщо одним з останніх рейтингів якість державного управління в Україні визнано другою з кінця – серед семи десятків держав.

Тому сьогодні, за такої печерної неефективності державного механізму, провести ефективну кампанію силами держави справді досить складно.

Крім того, українські політики своїми безкінечними і далеко не безневинними політичними іграми, створили в Європі відчуття нестабільності в Україні. Це відчуття швидше помилкове, ніж реалістичне, але від того не менш шкідливе для інтересів України.

До того ж, Україна досі не донесла світові усвідомлення її природного місця в Європі. Багатьом москвофілам серед посадовців держав Європи важко переглядати свої усталені погляди на історію та сучасність, створені виключно завдяки тому, що Москва довго мала монополію говорити про ці теми, а решта "зацікавлених" мусила мовчати.

І досі на Заході чимало хто вважає, що назва України перекладається від слова "околиця". Просто на Заході не знають, що в українській мові є слово "країна".

Україні є як розказувати про себе і Франції, і Німеччині, і решті державам Європи. Приміром, хто навіть у нас в країні знає, що Україна прямо доклалася до постання незалежної Німеччини?

Адже саме під впливом визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Прусія, тобто майбутнє ядро німецької держави, стала незалежною, коли курфюрст Бранденбургу, скориставшись з послаблення Польщі, у 1657 році перестав бути польським васалом.

Українська влада має значно більш енергійно роз'яснювати своїм громадянам і європейцям легітимність українських вимог на своє законне місце в Європі, із застосуванням усіх інструментів, у тому числі й фінансових, відстоюючи безпеку й інтереси країни. У цьому, власне, й полягає основна функція держави.

А в разі твердої й послідовної політики держави за українським суспільством справа не стане.

Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для Українська Правдавсе для dle
  • Автор: Rimlyanin
  • 5 июля 2008
  • Посмотрели: 3 233
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.